Підручник М. І. Макієнко Загальний курс слюсарної справи: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
17.01.2025
Тема уроку: Обпилювання металу.
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 121-138.
Законспектувати. Вивчити матеріал.
17.01.2025
Тема уроку: Обробка отворів.
Свердлильні верстати. Закріплення свердла
Розповідь учителя з елементами бесіди.
Свердлінням називається утворення зняттям стружки отворів у суцільному матеріалі за допомогою різального інструмента — свердла, якому надають обертального та поступального руху відносно його осі.
Спіральне свердло — двозубий (дволезовий) різальний інструмент. Він має дві основні частини — робочу та хвостовик. Робоча частина свердла, в свою чергу, має циліндричну (калібруючу) та різальну частини.
Хвостовики в спіральних свердлах можуть бути конічними та циліндричними. Конічні хвостовики мають свердла Ø 6...80 мм. Ці хвостовики утворюються конусом Морзе. Свердла з циліндричними хвостовиками виготовляють діаметром до 20 мм (хвостовик є продовженням робочої частини свердла).
Свердла з конічним хвостовиком встановлюють безпосередньо в отвір шпинделя верстата (або через перехідні втулки). Вони утримуються завдяки тертю між хвостовиком і стінками конічного отвору шпинделя. Свердла з циліндричним хвостовиком закріплюють у шпинделі верстата за допомогою спеціальних патронів.
Спіральні свердла виготовляють з вуглецевої інструментальної (У10А), легованої, хромокремнистої (9ХС) та швидкорізальної (Р6М5) сталей. Для виготовлення свердел все ширше застосовують металокерамічні тверді сплави ВК6, ВК8 і ТІ5К6, але найрозповсюдженіші спіральні свердла із швидкорізальної сталі.
СВЕРДЛИЛЬНІ ВЕРСТАТИ
На свердлильних верстатах можна виконувати такі роботи:
· свердління наскрізних і глухих отворів (рис. 202, а);
· розсвердлювання отворів (рис. 202, б);
· зенкерування, що дає змогу дістати вищий квалітет і меншу шорсткість поверхні отворів порівняно зі свердлінням (рис. 202, в);
· розточування отворів здійснюється різцем на свердлильному верстаті (рис. 202, г);
· зенкування виконується для виготовлення в отворах циліндричних, конічних заглиблень і фасок (рис. 202, д);
· розвертання отворів, що застосовується для потрібної точності й шорсткості (рис. 202, е);
· вигладжування (здійснюється спеціальними роликовими оправками) або розвальцювання з метою ущільнення — згладжування гребінців на поверхні отвору після розвертки деталей з дюралюмінію, електрону тощо (рис. 202, є);
· нарізування внутрішньої різьби мітчиком (рис. 202, ж);
· цекування — підрізування торців зовнішніх і внутрішніх приливків і бобишок (рис. 202, з).
·
Догляд за свердлильними верстатами.
Свердлильні верстати працюють тривалий час з потрібною точністю, продуктивно і безвідмовно лише у тих випадках, якщо за ними встановлено належний догляд.
Перед роботою змащують усі тертьові частини верстата і заливають масло у маслянки.
Під час роботи перевіряють рукою ступінь нагрівання підшипників. Для уникнення нещасного випадку електродвигун перед перевіркою вимикають і перевіряють при непрацюючій пасовій чи зубчастій передачі.
Після завершення роботи стіл верстата та його пази ретельно очищають від бруду і стружки, протирають і змащують тонким шаром масла.
Для забезпечення точності при свердлінні всі деталі, за винятком надто важких, міцно закріплюють на столі свердлильного верстата. Для встановлення та закріплення деталей, оброблюваних на столі свердлильного верстата, застосовують різноманітні пристрої, найпоширеніші з яких є прихвати з болтами, машинні лещата (гвинтові, ексцентрикові та пневматичні), призми, опори, кутники, кондуктори, спеціальні пристрої тощо.
Кріплення свердел, розверток, зенкерів і зенківок на свердлильних верстатах залежно від форми хвостовика здійснюють трьома способами — безпосередньо в конічному отворі шпинделя, у перехідних конічних втулках і в свердлильному патроні.
Догляд за свердлильними верстатами.
Свердлильні верстати працюють тривалий час з потрібною точністю, продуктивно і безвідмовно лише у тих випадках, якщо за ними встановлено належний догляд.
Перед роботою змащують усі тертьові частини верстата і заливають масло у маслянки.
Під час роботи перевіряють рукою ступінь нагрівання підшипників. Для уникнення нещасного випадку електродвигун перед перевіркою вимикають і перевіряють при непрацюючій пасовій чи зубчастій передачі.
Після завершення роботи стіл верстата та його пази ретельно очищають від бруду і стружки, протирають і змащують тонким шаром масла.
Для забезпечення точності при свердлінні всі деталі, за винятком надто важких, міцно закріплюють на столі свердлильного верстата. Для встановлення та закріплення деталей, оброблюваних на столі свердлильного верстата, застосовують різноманітні пристрої, найпоширеніші з яких є прихвати з болтами, машинні лещата (гвинтові, ексцентрикові та пневматичні), призми, опори, кутники, кондуктори, спеціальні пристрої тощо.
Кріплення свердел, розверток, зенкерів і зенківок на свердлильних верстатах залежно від форми хвостовика здійснюють трьома способами — безпосередньо в конічному отворі шпинделя, у перехідних конічних втулках і в свердлильному патроні.Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 156-171.
Законспектувати. Вивчити матеріал.
Звіт про виконання завдань надсилати на поштову скриньку: navchannabpl@ukr.net
вказавши: прізвище, ім’я, номер групи.
сторінки 156-171.
Звіт про виконання завдань надсилати на поштову скриньку: navchannabpl@ukr.net
18.10.2024
Тема уроку: Різання
Різанням називають відділення частини заготовок від сортового або листового металу. Різання виконують як зі зняттям стружки, так і без зняття. Різання зі зняттям стружки здійснюють ручною ножівкою, на ножівкових, круглопиляльних, токарно-відрізних верстатах, а також може бути газове, дугове тощо. Без зняття стружки матеріали розрізують ручними важільними і механічними ножицями, гострозубцями, труборізами, прес-ножицями, у штампах. До різання належить також надрізування металу.
Великий тиск, якого зазнають леза при різанні, потребує великого кута загострення β. Чим твердіший розрізуваний метал, тим більшим має бути кут загострення леза; для м'яких металів (мідь та ін.) він дорівнює 65°, для металів середньої твердості — 70...75°. Для зменшення тертя між лез ножів і розрізуваний метал задній кут α у лезах виконують невеликим; він дорівнює 1,5...3°.
Ножі виготовляють зі сталі У7, У8; бокові поверхні лез загартовані до 52...58 HRCе, відшліфовані та загострені.
Звичайні ручні ножиці застосовують для різання стальних листів завтовшки 0,5... 1 мм і листів з кольорових металів завтовшки до 1,5 мм.
Ручні ножиці виготовляють з прямими і кривими різальними лезами.
За розміщенням різальної кромки лез ручні ножиці поділяють на праві та ліві.
Безпека праці: оберігати руки від поранення різальними кромками ножівки або задирками на металі;
слідкувати за положенням пальців лівої руки, яка підтримує лист знизу;
не здувати ошурки і не видаляти їх руками, щоб уникнути забруднення очей або поранення рук;
не захаращувати робоче місце непотрібними інструментами і деталями;
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 86-91.
Різанням називають відділення частини заготовок від сортового або листового металу. Різання виконують як зі зняттям стружки, так і без зняття. Різання зі зняттям стружки здійснюють ручною ножівкою, на ножівкових, круглопиляльних, токарно-відрізних верстатах, а також може бути газове, дугове тощо. Без зняття стружки матеріали розрізують ручними важільними і механічними ножицями, гострозубцями, труборізами, прес-ножицями, у штампах. До різання належить також надрізування металу.
Великий тиск, якого зазнають леза при різанні, потребує великого кута загострення β. Чим твердіший розрізуваний метал, тим більшим має бути кут загострення леза; для м'яких металів (мідь та ін.) він дорівнює 65°, для металів середньої твердості — 70...75°. Для зменшення тертя між лез ножів і розрізуваний метал задній кут α у лезах виконують невеликим; він дорівнює 1,5...3°.
Ножі виготовляють зі сталі У7, У8; бокові поверхні лез загартовані до 52...58 HRCе, відшліфовані та загострені.
Звичайні ручні ножиці застосовують для різання стальних листів завтовшки 0,5... 1 мм і листів з кольорових металів завтовшки до 1,5 мм.
Ручні ножиці виготовляють з прямими і кривими різальними лезами.
За розміщенням різальної кромки лез ручні ножиці поділяють на праві та ліві.
Безпека праці: оберігати руки від поранення різальними кромками ножівки або задирками на металі;
слідкувати за положенням пальців лівої руки, яка підтримує лист знизу;
не здувати ошурки і не видаляти їх руками, щоб уникнути забруднення очей або поранення рук;
не захаращувати робоче місце непотрібними інструментами і деталями;
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 86-91.Різання ножівкою.
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 91-100.Законспектувати. Вивчити матеріал.
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 91-100.11.10.2024
Тема уроку: Виправлення, рихтування і згинання металу.
Виправлення, рихтування і згинання металу
Випрямляння та рихтування — це операції з випрямлення металу, заготовок і деталей, що мають вм'ятини, випини, хвилястість, жолоблення, викривлення тощо.
При розгляді деформованих заготовок можна помітити, що увігнутий бік їх коротший за випнутий. Волокна на випнутому боці розтягнені, а на угнутому стиснуті.
Метал піддають випрямлянню як у холодному, так і в нагрітому стані. Вибір способу залежить від прогину, розмірів і матеріалу виробу.
Правильну плиту виготовляють досить масивною, маса її у 80...150 разів більша за масу молотка. Правильні плити виготовляють зі сталі або сірого чавуну монолітними чи з ребрами жорсткості.
Плити бувають таких розмірів, мм: 400 X 400; 750 X 1000; 1000 X 1500; 1500 X 2000;
2000 X 2000; 1500 X 3000.
Рихтувальні бабки використовують для випрямляння (рихтування) загартованих деталей; виготовляють їх зі сталі і загартовують. Робоча частина поверхні має бути циліндричною або сферичною радіусом 150...200 мм.
Для випрямляння застосовують молотки з круглими гладенькими полірованими бойками, бо молотки з квадратним бойком залишають сліди у вигляді забоїн (квадратів, кутів).
Для випрямляння загартованих деталей (рихтування) застосовують молотки з радіусним бойком; корпус молотка виготовляють зі сталі У10; маса молотка становить 400...500 г.
Добре зарекомендували себе рихтувальні молотки з пластинками твердого сплаву. Корпус молотка виготовляють зі сталі У7 або У8, а в робочі кінці вставляють пластинки з твердого сплаву ВК8 або ВКб. Робочу частину бойка загострюють і доводять по радіусу до 0,05...0,1 мм.
Молотки зі вставним.и бойками з м'яких металів застосовують при випрямлянні деталей з остаточно обробленою поверхнею і деталей або заготовок з кольорових металів і сплавів. Вставні бойки можуть бути мідними, свинцевими або дерев'яними.
Гладилки (дерев'яні чи металеві бруски) застосовують при випрямлянні тонкого листового чи штабового металу.
Кривизну деталей перевіряють на око або за зазором між плитою і покладеною на неї деталлю. Краї вигнутих місць позначають крейдою.
При випрямлянні важливо правильно вибирати місця, по яких слід наносити удари. Сила ударів має бути розмірною з кривизною.
Випрямляння листового металу Листовий метали і вирізані з нього заготовки можуть мати поверхню хвилясту або з випинами. На заготовці, що має хвилястість по краях, спочатку обводять крейдою чи м'яким графітовим олівцем хвилясті ділянки. Після цього заготовку кладуть на плиту так, щоб її краї не звисали, а лежали повністю на опорній поверхні. Притискуючи заготовку рукою, починають випрямляння. Щоб розтягнути середину заготовки, удари молотком наносять від середини до краю. Сильніші удари наносять посередині і зменшують їх силу в міру наближення до краю заготовки. Щоб уникнути утворення тріщин і наклепу металу, не можна наносити повторні удари по одному й тому самому місцю.
Особливої акуратності, уважності та обережності дотримуються при випрямлянні заготовок з тонкого листового металу. Удари наносять несильні, бо при неправильному ударі бокові грані молотка можуть або пробити листову заготовку, або сприяти натягу металу.
Згинання — це спосіб обробки металу, при якому заготовці або її частині надається зігнута форма. Слюсарне згинання виконується молотками (краще з м'якими бойками) у лещатах, на плиті або за допомогою спеціальних пристроїв. Тонкий листовий метал згинають киянками, вироби з дроту діаметром до 3 мм — плоскогубцями або круглогубцями. Згинають лише пластичний матеріал.
Згинання деталей — одна з найрозповсюдженіших слюсарних операцій. Виготовлення деталей згинанням можливе як вручну на опорному інструменті та оправках, так і в згинальних машинах (пресах).
Однак при згинанні потрібно, щоб заготовка після зняття навантаження зберегла надану їй форму, тому напруження згинання має перевищувати границю пружності. Деформація заготовки буде пластичною. При цьому внутрішні шари заготовки стискуються і скорочуються, а зовнішні розтягуються і подовжуються. В той же час середній шар заготовки (нейтральна лінія) не піддається ні стиску, ні розтягу; його довжина до і після згинання залишається сталою.
Безпека праці. При згинанні треба дотримуватися таких вимог безпеки: заготовку закріплювати в лещатах або інших пристроях міцно; працювати лише на справному обладнанні; перед початком роботи на згинальних верстатах ознайомитися з інструкцією; роботу виконувати обережно, щоб не пошкодити пальці рук; працювати у рукавицях і в застібнутих халатах. Закріплення вивченого:
Дати визначення поняттю виправленню і рихтуванню.
Які інструменти застосовуються для операції виправлення і рихтування?
Дати визначення поняттю згинання?
Які вимоги безпеки при операції виправлення, рихтування і згинання?
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 66-80.Законспектувати. Вивчити матеріал.
Виправлення, рихтування і згинання металу
Випрямляння та рихтування — це операції з випрямлення металу, заготовок і деталей, що мають вм'ятини, випини, хвилястість, жолоблення, викривлення тощо.
При розгляді деформованих заготовок можна помітити, що увігнутий бік їх коротший за випнутий. Волокна на випнутому боці розтягнені, а на угнутому стиснуті.
Метал піддають випрямлянню як у холодному, так і в нагрітому стані. Вибір способу залежить від прогину, розмірів і матеріалу виробу.
Правильну плиту виготовляють досить масивною, маса її у 80...150 разів більша за масу молотка. Правильні плити виготовляють зі сталі або сірого чавуну монолітними чи з ребрами жорсткості.
Плити бувають таких розмірів, мм: 400 X 400; 750 X 1000; 1000 X 1500; 1500 X 2000;
2000 X 2000; 1500 X 3000.
Рихтувальні бабки використовують для випрямляння (рихтування) загартованих деталей; виготовляють їх зі сталі і загартовують. Робоча частина поверхні має бути циліндричною або сферичною радіусом 150...200 мм.
Для випрямляння застосовують молотки з круглими гладенькими полірованими бойками, бо молотки з квадратним бойком залишають сліди у вигляді забоїн (квадратів, кутів).
Для випрямляння загартованих деталей (рихтування) застосовують молотки з радіусним бойком; корпус молотка виготовляють зі сталі У10; маса молотка становить 400...500 г.
Добре зарекомендували себе рихтувальні молотки з пластинками твердого сплаву. Корпус молотка виготовляють зі сталі У7 або У8, а в робочі кінці вставляють пластинки з твердого сплаву ВК8 або ВКб. Робочу частину бойка загострюють і доводять по радіусу до 0,05...0,1 мм.
Молотки зі вставним.и бойками з м'яких металів застосовують при випрямлянні деталей з остаточно обробленою поверхнею і деталей або заготовок з кольорових металів і сплавів. Вставні бойки можуть бути мідними, свинцевими або дерев'яними.
Гладилки (дерев'яні чи металеві бруски) застосовують при випрямлянні тонкого листового чи штабового металу.
Кривизну деталей перевіряють на око або за зазором між плитою і покладеною на неї деталлю. Краї вигнутих місць позначають крейдою.
При випрямлянні важливо правильно вибирати місця, по яких слід наносити удари. Сила ударів має бути розмірною з кривизною.
Випрямляння листового металу Листовий метали і вирізані з нього заготовки можуть мати поверхню хвилясту або з випинами. На заготовці, що має хвилястість по краях, спочатку обводять крейдою чи м'яким графітовим олівцем хвилясті ділянки. Після цього заготовку кладуть на плиту так, щоб її краї не звисали, а лежали повністю на опорній поверхні. Притискуючи заготовку рукою, починають випрямляння. Щоб розтягнути середину заготовки, удари молотком наносять від середини до краю. Сильніші удари наносять посередині і зменшують їх силу в міру наближення до краю заготовки. Щоб уникнути утворення тріщин і наклепу металу, не можна наносити повторні удари по одному й тому самому місцю.
Особливої акуратності, уважності та обережності дотримуються при випрямлянні заготовок з тонкого листового металу. Удари наносять несильні, бо при неправильному ударі бокові грані молотка можуть або пробити листову заготовку, або сприяти натягу металу.
Згинання — це спосіб обробки металу, при якому заготовці або її частині надається зігнута форма. Слюсарне згинання виконується молотками (краще з м'якими бойками) у лещатах, на плиті або за допомогою спеціальних пристроїв. Тонкий листовий метал згинають киянками, вироби з дроту діаметром до 3 мм — плоскогубцями або круглогубцями. Згинають лише пластичний матеріал.
Згинання деталей — одна з найрозповсюдженіших слюсарних операцій. Виготовлення деталей згинанням можливе як вручну на опорному інструменті та оправках, так і в згинальних машинах (пресах).
Однак при згинанні потрібно, щоб заготовка після зняття навантаження зберегла надану їй форму, тому напруження згинання має перевищувати границю пружності. Деформація заготовки буде пластичною. При цьому внутрішні шари заготовки стискуються і скорочуються, а зовнішні розтягуються і подовжуються. В той же час середній шар заготовки (нейтральна лінія) не піддається ні стиску, ні розтягу; його довжина до і після згинання залишається сталою.
Безпека праці. При згинанні треба дотримуватися таких вимог безпеки: заготовку закріплювати в лещатах або інших пристроях міцно; працювати лише на справному обладнанні; перед початком роботи на згинальних верстатах ознайомитися з інструкцією; роботу виконувати обережно, щоб не пошкодити пальці рук; працювати у рукавицях і в застібнутих халатах.Закріплення вивченого:
Дати визначення поняттю виправленню і рихтуванню.
Які інструменти застосовуються для операції виправлення і рихтування?
Дати визначення поняттю згинання?
Які вимоги безпеки при операції виправлення, рихтування і згинання?
Матеріали для вивчення: https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 66-80.24.09.2024
Тема уроку: Площинне розмічання
ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ
Заготовки для деталей машин надходять на обробку в механічні цехи у вигляді поковок сортового металу. Залежно від призначення деталей одні заготовки залишаються необробленими, а інші обробляються частково чи повністю. При цьому з поверхні заготовок видаляється певний шар металу, внаслідок чого зменшується її розмір. Різниця між розмірами заготовки до і після обробки називається припуском на обробку.
Щоб знати де і до яких розмірів обробляти заготовку, її спочатку розмічають. Розмічанням називаєтеся операція нанесення на оброблювану заготовку розмічальних ліній (рисок), що визначають контури майбутньої деталі чи місця, яке потрібно обробляти.
Розмічання виконують точно і акуратно, бо помилки, допущені при цьому, можуть призвести до того, що виготовлена деталь буде бракованою. Буває й навпаки: неточно відлиту, а тому забраковану, заготовку можна виправити ретельним розмічанням, перерозподіливши припуски для кожної розмічуваної поверхні.
Точність, що досягається при звичайних методах розмічання, становить приблизно 0,5 мм. При точному розмічанні її можна підвищити до сотих часток міліметра.
Розмічання застосовується переважно в одиничному і дрібносерійному виробництві. На заводах багатосерійного і масового виробництва потреба у розмічанні відпадає завдяки використанню спеціальних пристроїв — кондукторів, упорів тощо.
Залежно від форми розмічуваних заготовок і деталей розмічання поділяють на площинне та просторове (об'ємне).
Площинне розмічання, що виконують звичайно на поверхнях плоских деталей, на штабовому і листовому матеріалі, полягає у нанесенні на заготовку контурних паралельних і перпендикулярних ліній (рисок), кіл, дуг, кутів, осьових ліній, різноманітних геометричних фігур за заданим розміром чи контурів різних отворів за шаблонами.
Прийомами площинного розмічання не можна розмітити навіть найпростіше тіло, якщо його поверхні непрямолінійні. При площинному розмічанні неможливо навіть нанести на бокову поверхню циліндра горизонтальні риски, перпендикулярні до його осі, бо до цієї поверхні не можна прикласти косинець чи лінійку. Та якби й знайшлась гнучка лінійка, яку б вдалося обвити навколо поверхні циліндра, то нанесення паралельних рисок на циліндр викликало б значні труднощі.
Просторове розмічання найуживаніше в машинобудуванні; за прийомами воно суттєво відрізняється від площинного. Складність просторового розмічання полягає в тому, що доводиться не тільки розмічати окремі поверхні деталей, розміщені в різних площинах і під різними кутами одна до одної, а й ув'язувати розмітки цих окремих поверхонь між собою.
ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ПЛОЩИННОГО РОЗМІЧАННЯ
Рисувалки (голки) служать для нанесення ліній (рисок) на розмічувану поверхню за допомогою лінійки, кутника чи шаблона. Виготовляють рисувалки з інструментальної сталі У10 або У12. Для розмічання на стальній, добре обробленій поверхні застосовують рисувалки з латуні; на алюміній риски наносять гостро заточеним олівцем. Широко застосовують чотири види рису валок: круглу, з відігнутим кінцем, зі вставною головкою і кишенькову.
Кругла рисувалка — це стальний стержень завдовжки 150...290 мм і діаметром 4...5 мм, один кінець якого загартовано на довжину 20...30 мм і загострено під кутом 15°, а другий зігнуто в кільце діаметром 25...30 мм.
Рисувалка з відігнутим кінцем — це загострений з обох сторін стальний стержень, один кінець якого відігнуто під кутом 90°. Середня частина рисувалки потовщена і для зручності на ній зроблено накатку. Відігнутим кінцем наносять риски у важкодоступних місцях.
Рисувалка зі вставною голкою виконана за типом годинникових викруток; як вставна голка можуть бути використані стальні загострені та загартовані стержні.
Кишенькова рисувалка виконана у вигляді олівця з вістрям, що вбирається. Корпус рисувалки складається з двох частин, що обертаються одна відносно одної на чотирьох шарнірах, які при складанні вводяться через поздовжні пази. Передбачено тримач для закріплення рисувалки в кишені працюючого і для запобігання скочуванню з плити. На робочий наконечник напаяно стержень із твердого сплаву ВК6, загострений на конус з кутом 20°.
Рисувалки мають бути гостро заточеними. Їх конечна поверхня добре оброблена (гладенька), не дряпати лінійку, кутник. Чим гостріша робоча частина рисувалки, тим тоншою буде розмічальна риска і, отже, вищою точність розмітки.
Загострюють рисувалки на заточувальних верстатах. Рисувалку беруть лівою рукою за середину, а правою рукою за кінець, протилежний тому, що заточується. Дотримуючи сталий кут нахилу щодо абразивного круга, з легким натиском прикладають рисувалку конусом до обертового круга, рівномірно обертаючи її пальцями правої руки. Щоб уникнути відпуску, вістря рисувалки періодично охолоджують у рідині.
Кернер — слюсарний інструмент для нанесення заглиблень (кернів) на попередньо розмічених лініях (керни роблять для того, щоб риски були виразно помітні і не стиралися в процесі обробки деталі). Кернери виготовляють з інструментальної вуглецевої чи легованої сталі У7А, У8А, 7ХФ або 8ХФ. Робочу частину кернерів (конус) термічно обробляють на довжину 15...30 мм до твердості HRCe 55...59, а ударну частину — на довжину 15...25 мм до твердості HRCe 40...45. Середня частина кернера має рифлення (накатку) для зручності тримання під час роботи. Розрізняють кернери звичайні, спеціальні, пружинні (механічні), електричні тощо.
Звичайний кернер — це стальний стержень завдовжки 100, 125 або 160 мм і діаметром відповідно 8, 10 або 12 мм; його бойок має сферичну поверхню. Вістря кернера загострюють на периферії шліфувального круга під кутом 50...60° При точнішому розмічанні користуються малими кернерами з вістрям, загостреним під кутом 30...45°. У кернерах для розмічання центрів отворів, які передбачають свердлити, вістря загострюють під кутом 75°.
Циркулі використовують для розмічання кіл і дуг, ділення відрізків та кіл, а також для геометричних побудов. Циркулями користуються і для перенесення розмірів з вимірювальних лінійок на деталь.
Розмічальні циркулі бувають прості або з дугою, точні і пружинні. Простий циркуль складається з двох шарнірно з'єднаних ніжок суцільних або зі вставними голками; потрібний розхил ніжок фіксується гвинтом.
Штангенциркулі. Розмічальний штангенциркуль, служить для точного розмічання прямих ліній і центрів.
Рейсмус є основним інструментом для просторового розмічання і служить для нанесення паралельних, вертикальних і горизонтальних ліній, а також для перевірки встановлення деталей на плиті.
Він складається з чавунної основи 2 вертикального стояка (штатива) 5, гвинта з гайкою 6 для закріплення рисувалки 4, установочного гвинта 3 для підведення голки (щоб точно визначити розмір), планки 1 і муфти 7.
Для точнішого розмічання застосовують рейсмус з мікрометричним гвинтом.
ПІДГОТОВКА ДО РОЗМІЧАННЯ
Перед розмічанням необхідно виконати такі операції:
очистити стальною щіткою заготовку від пилу, бруду, окалини, слідів корозії тощо;
ретельно оглянути заготовку — при виявленні раковин, пухирів, тріщин і т. ін., точно виміряти їх і, складаючи план розмічання, вжити заходів щодо видалення цих дефектів у процесі подальшої обробки (якщо це можливо); всі розміри заготовки мають бути ретельно розраховані, щоб після обробки на поверхні не залишилося дефектів;
вивчити креслення розмічуваної деталі, з'ясувати її особливості та призначення; уточнити розміри; подумки накреслити план розмічання (встановлення деталі на плиті, спосіб і порядок роботи); особливу увагу приділити припускам на обробку (їх беруть з довідників залежно від матеріалу і розмірів деталі, її форми, способу встановлення при обробці);
визначити базові поверхні (бази) заготовки, від яких слід відкладати розміри у процесі роботи; при площинному розмічанні базами можуть бути оброблені кромки заготовки або осьові лінії, які наносять у першу чергу; за бази також зручно обирати приливки, бобишки, платики;
підготувати поверхню до обробки.
Фарбування поверхонь. Для фарбування використовують різноманітні барвники.
Крейду розводять у воді (1 : 8), доводять до кипіння. Потім, щоб шар фарбника не стирався, у нього додають рідкий столярний клей (50 г на 1 кг крейди). Після додавання клею суміш ще раз кип'ятять. Для уникнення псування суміші (особливо влітку) у розчин додають трохи льняної олії та сикативу, який прискорює висихання барвника. Таким барвником покривають чорні необроблені заготовки. Фарбують малярними пензлями. Однак цей спосіб малопродуктивний, бо коли це можливо (особливо при великих деталях або великих їх партіях), фарбують за допомогою розпилювачів (пульверизаторів), які крім прискорення роботи забезпечують рівномірне і міцне фарбування.
Звичайною сухою крейдою натирають розмічувані поверхні. Фарбування виявляється менш міцним. Цим способом фарбують необроблені поверхні дрібних невідповідальних заготовок.
Розчин мідного купоросу дістають, розчинивши у склянці води три повні чайні ложки кристалічного мідного купоросу. Очищену від пилу, бруду та олії поверхню або покривають розчином мідного купоросу (пензлем) або змочують водою і натирають шматком мідного купоросу. Розмічання здійснюють після висихання купоросу.
На поверхні заготовок осідає мідь тонким шаром, на який добре наносяться розмічальні риски. Цим способом фарбують лише стальні та чавунні заготовки з попередньо обробленими під розмітку поверхнями.
Фарбування спиртовим лаком, який є розчином шелаку в спирті з додаванням фуксину, застосовують лише при точному розмічанні оброблених поверхонь невеликих виробів.
Швидкосохнучі лаки та фарби застосовують для покриття поверхонь великих оброблених стальних і чавунних виливків. Кольорові метали, гарячекатаний листовий і профільний стальний матеріал лаками та фарбами не фарбують.
При нанесенні барвника, заготовку тримають у лівій руці у нахиленому положенні. Тонкий і рівномірний шар барвника наносять на поверхню перехресними вертикальними і горизонтальними рухами пензля. Розчин для уникнення патьоків набирають лише кінцем пензля у невеликій кількості.
ПРИЙОМИ ПЛОЩИННОГО РОЗМІЧАННЯ
Нанесення розмічальних рисок. Розмічальні риски наносять у такій послідовності: спочатку проводять горизонтальні, потім —- вертикальні, після цього — похилі й останніми — кола, дуги та заокруглення. Креслення дуг в останню чергу дає змогу проконтролювати точність проведення прямих рисок: якщо вони нанесені точно, дуга замкне їх і сполучення вийде плавним.
Прямі риски наносять рисувалкою, яку слід нахиляти в напрямі її переміщення і вбік від лінійки. Кути нахилу мають відповідати зазначеним на рисунку і не змінюватися в процесі нанесення рисок, інакше риски не будуть паралельними лінійці. Рисувалку весь час притискують, до лінійки, яка щільно прилягає до деталі.
Риски проводять лише один раз. Повторно провести лінію по одному й тому самому місцю важко, і в результаті вийде кілька паралельних рисок. Якщо риска нанесена неякісно, її зафарбовують, дають барвнику просохнути і проводять риску знову.
Перпендикулярні риски (не в геометричних побудовах) наносять за допомогою кутника. Деталь (заготовку) кладуть у кут плити і злегка притискують тягарем, щоб вона не зсовувалася у процесі розмічання. Риску проводять за кутником, полицю якого прикладають до бокової поверхні розмічальної плити.
Паралельні риски наносять за допомогою кутника пересуваючи його на потрібну відстань.
Відшукування центрів кіл здійснюють за допомогою центрошукачів та центронамітників.
Керном називається заглиблення (лунка), утворене внаслідок дії вістря (конуса) кернера при ударі по ньому молотком. Маса молотка має відповідати масі кернера.
Ири роботі кернер беруть трьома пальцями лівої руки (великим, вказівним і середнім) і ставлять вістрям точно на середину розмічальної риски. Спочатку нахиляють кернер в бік від себе і притискують до наміченої точки, потім швидко ставлять у вертикальне положення, після чого по ньому наносять легкий удар молотком масою 100...200 г.
Центри кернів мають розміщуватися точно на розмічальних лініях, щоб після обробки на поверхні деталі залишилися половини кернів. Керни обов'язково ставлять на перетині рисок і заокругленнях. На довгих лініях (прямих) керни наносять на відстані 20...100 мм, на коротких лініях, перегинах, заокругленнях і в кутах на відстані 5... 10 мм. Лінію кола досить накернити в чотирьох місцях — точках перетину осей з колом. Керни, нанесені нерівномірно, а також не на самій рисці, не забезпечують контроль обробки (точіння, фрезерування тощо). На оброблених поверхнях деталей керни наносять на кінцях ліній. Інколи на чисто оброблених поверхнях риски не накернюють, а продовжують їх на бокові грані і накернюють там.
Керни для свердління отворів роблять глибшими, ніж інші, щоб свердло менше зміщувалося в бік від розмічальної точки.
Розмічання за шаблоном звичайно застосовують при виготовленні великих партій однакових за формою і розмірами деталей. Інколи таким способом розмічають хоч і невеликі партії, але складних виробів. Шаблони виготовляють з листового матеріалу завтовшки 0,5... 1 мм, а для деталей складної форми або тих, що мають отвори, завтовшки 3...5 мм. При розмічанні шаблон накладають на пофарбовану заготовку (деталь) і проводять рисувалкою риску вздовж контра шаблона, після чого риску накернюють. За допомогою шаблонів зручно розмічати отвори для свердління, бо при цьому відпадає потреба в геометричних побудовах — поділу відрізків і кіл на частини і т. ін.
Отвори розмічають за шаблоном рисувалкою або кернером.
Інколи шаблон може бути кондуктором, за яким деталь оброблюють без розмічання. Для цього його накладають на заготовку, потім свердлять отвори і обробляють бокові поверхні.
Доцільність застосування шаблона полягає в тому, що розмічальна робота, на яку витрачається багато часу, виконується лише один раз при виготовленні шаблона. Усі наступні операції розмічання становлять лише копіювання окреслень шаблона. Розмічальні шаблони можна також використовувати і для контролю деталі після обробки.
Розмічання за зразком відрізняється тим, що не потребує виготовлення шаблона. Цей спосіб широко застосовують при ремонтних роботах, коли розміри знімають безпосередньо з деталі, що вийшла з ладу, і переносять на розмічуваний матеріал. При цьому враховують спрацьованість деталей.
Розмічання за місцем частіше застосовують при складанні великих деталей. Одну деталь розмічають за іншою в такому положенні, в якому вони мають, бути з'єднані.
Розмічання олівцем виконують за лінійкою на заготовках з алюмінію чи дюралюмінію. Розмічати останні за допомогою рисувалки не слід, бо при нанесенні рисок руйнується захисний шар і створюються умови для появи корозії.
Точне розмічання виконують за тими самими правилами, що й звичайне, але застосовують точніші вимірювальні та розмічальні інструменти. Поверхні розмічуваних заготовок ретельно очищають і покривають тонким шаром розчину мідного купоросу. Крейду застосовувати для фарбування не рекомендується, бо вона швидко стирається, прилипає до рук і забруднює інструмент.
При нанесенні рисок користуються штангенрейсмусом з точністю 0,05 мм, а встановлення і вивірення заготовок виконують за індикатором. Точніше встановлення можна виконати, застосовуючи плоскопаралельні міри довжини (плитки) і закріплюючи їх у спеціальних держаках. Риски проводять неглибокі, а накернювання здійснюють гострозаточеним кернером з трьома ніжками, розміщеними під кутом 90° одна до одної.
Розмітка має точно відповідати розмірам, зазначеним на кресленні; розмічальні риски повинні бути добре помітними, не стиратися у процесі обробки заготовки, не погіршувати зовнішній вигляд і не знижувати якість деталі, тобто глибина рисок і кернованих заглибин має відповідати технічним вимогам.
Дефекти. Найчастішими дефектами при розмічанні є такі:
· невідповідність розмірів розміченої заготовки даним кресленням внаслідок неуважності розмітчика або неточності розмічального інструмента;
· неточність встановлення рейсмуса на потрібний розмір, причиною якого є неуважність або недосвідченість розмітчика, брудна поверхня плити або заготовки;
· недбале встановлення заготовки на плиті в результаті неточного вимірювання плити.
Безпека праці. При розмічальних роботах необхідно дотримуватися таких правил безпеки праці:
· встановлення заготовок (деталей) на плиту і зняття їх я плити слід виконувати лише у рукавицях;
· заготовки (деталі) і пристрої надійно встановлювати не на краю плити, а ближче до середини;
· перед встановленням заготовки (деталі) перевірити плиту на стійкість;
· під час роботи на вільні (ті, що не використовуються) гострозаточені кінці рисувалок обов'язково надягати запобіжні пробки або спеціальні ковпачки;
· мідний купорос, що використовується для фарбування, наносити лише пензлем, дотримуючись заходів безпеки, оскільки він отруйний;
· слідкувати за тим, щоб проходи навколо розмічальної плити були завжди вільними;
· перевіряти надійність кріплення молотка на рукоятці;
· видаляти пил та окалину з розмічальної плити щіткою, а з великих плит — мітлою;
· промащене ганчір'я і папір складати тільки у спеціальні металеві ящики з кришкою, що щільно закривається.
Закріплення вивченого:Дати визначення поняттю розмічання?
Які пристрої застосовуються для операції розмічання?
Які інструменти застосовуються для операції розмічання?Пояснити операцію фарбування поверхонь?
Пригадайте в якій послідовності наносяться риски?
На якій відстані наносяться керни на розмічальну лінію?Пригадайте передові методи розмітки?
Які дефекти при розмітці ви запам’ятали?
Які шляхи попередження дефектів при розмітці?Матеріали для вивчення:
https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 29-50.11.10.2023
Тема уроку: Рубання металу
Рубанням називається слюсарна операція, коли за допомогою різального (зубила, крейцмейселя та інших) та ударного (слюсарний молоток) інструмента з поверхні заготовки (деталі) видаляють зайвий шар металу або розрубують заготовку на частини.
Рубання здійснюють тоді, коли за умовами виробництва верстатну обробку важко виконувати або нераціонально і коли непотрібна висока точність обробки.
Заготовку перед рубанням закріплюють у лещатах. Великі заготовки рубають на плиті або ковадлі, а дуже великі — там, де вони знаходяться.
Залежно від призначення оброблюваної деталі рубання може бути чорновим або чистовим. При чорновому рубанні зубилом за один робочий хід знімають шар металу завтовшки 1,5 до 2 мм, а при чистовому — від від 0,5 до 1 мм. Точність обробки, що досягається при рубанні, становить 0,4... 1 мм.
Кут загострення β — це кут, утворений передньою і задньою поверхнями інструмента.
Передній кут γ — де кут між передньою поверхнею і площиною, проведеною через різальну кромку перпендикулярно до обробленої поверхні. Чим більший в інструмента передній кут, тим менше кут загострення і, відповідно, менше зусилля різання, але різальна частина — менш міцна і стійка.
Задній кут α, що утворюється задньою поверхнею і поверхнею різання, має бути невеликим (3...8). Якщо зубило нахилити під більшим кутом, воно вріжеться у поверхню, що обробляється; при менших кутах зубило ковзатиме, не здійснюючи різання. Цей кут зменшує тертя задньої поверхні інструмента по оброблюваній поверхні.
Кут різання δ — це кут між передньою і оброблюваною поверхнями. Він дорівнює сумі кута загострення і заднього, тобто δ = β + α
Дія клиноподібного інструмента на оброблюваний метал змінюється залежно від положення осі клина і напряму дії сили Р. Розрізняють два основних види роботи клина:
вісь клина і напрям дії сили Р перпендикулярні до поверхні заготовки (заготовка розрубується);
вісь клина і напрям дії сили Р утворюють з поверхнею заготовки кут менш як 90° (із заготовки знімається стружка).
У другому випадку передня поверхня клина стискує зрублюваний шар металу, що знаходиться перед нею, окремі частки якого зміщуються одна відносно одної; коли напруження, в металі перевищує його міцність, відбувається зсув або сколювання часток, у результаті чого утворюється стружка.
Слюсарне зубило —виготовляється з інструментальної вуглецевої або легованої сталі (У7А, У8А, 7ХФ, 8ХФ). Зубило має три частини: робочу, середню та ударну.
Кут загострення вибирають залежно від твердості оброблюваного металу. Рекомендовані кути загострення зубила для рубання деяких матеріалів, град:
Тверді матеріали (тверда сталь, бронза, чавун) 70
Матеріали середньої твердості (сталь) 60
М'які матеріали (латунь, мідь, титанові сплави) 45
Алюмінієві сплави 35
Крейцмейсель відрізняється від зубила різальною кромкою.
Слюсарний молоток — це інструмент для ударних робіт. Він має ударник і рукоятку. Молотки виготовляють двох типів: з квадратним і круглим бойками.
Основною характеристикою молотка є його маса.
Слюсарні молотки з круглим бойком виготовляють шести номерів. Молотки № 1 масою 200 г рекомендується застосовувати для інструментальних робіт, а також для розмічання і випрямляння; молотки №2 (400 г), № 3 (500 г) і № 4 (600 г) — для слюсарних робіт; молотки № 5 (800 г) і № 6 (1000 г) застосовують рідко (при ремонтних роботах).
Слюсарні молотки з квадратним бойком виготовляють восьми номерів: № 1 (50 г), № 2 (100 г), № 3 (200 г) —для слюсарно-інструментальних робіт; № 4 (400 г), № 5 (500 г) і № 6 (600 г) — для слюсарних робіт: рубання, згинання, клепання та ін.; № 7 (800 г) і № 8 (1000т) застосовують рідко (при виконанні ремонтних робіт). Для важких робіт застосовують молотки масою 4... 16 кг, які називаються кувалдами.
Виготовляють молотки зі сталей 50 і 40Х та інструментальних вуглецевих сталей марок У7 та У8. У середній частині молотка є отвір овальної форми для вставляння рукоятки.
Рукоятку молотка виготовляють з твердої деревини (кизил, горобина, дуб, клен, граб, ясен, береза) або із синтетичних матеріалів. Рукоятка має овальний переріз; вільний її кінець у 1,5 рази товстіший кінця, на якому насаджено ударник.
Кінець на який насаджують ударник, розклинюють дерев'яним клином, змащеним столярним клеєм, або металевим клином, на якому роблять насічки (йоржі). Товщина клинів у вузькій частині дорівнює 0,8... 1,5 мм, а в широкій — 2,5...6 мм.
Тримання (хватка) молотка. Молоток беруть правою рукою за рукоятку на відстані 15...30 мм від вільного кінця, охоплюючи рукоятку чотирма пальцями і притискуючи до долоні, великий палець накладають на вказівний. Усі пальці залишаються в такому положенні при замахові та ударі. Цим способом тримають молоток при так званому нанесенні кистьового удару без розтискання пальців. При іншій хватці на початку замаху мізинець, безіменний і середній пальці поступово розтискають і рукоятку молотка охоплюють лише вказівним і великим пальцями. Потім розтисиуті пальці стискують і прискорюють рух руки вниз. У результаті удар виходить сильним. Цей спосіб хватки застосовують при так званому нанесенні удару з розтисканням пальців.
Удар може бути кистьовим, ліктьовим або плечовим.
При кистьовому ударі замах молотком здійснюють лише за рахунок згинання кисті руки. При цьому кисть у зап'ясті згинають до відказу, розтиснувши злегка пальці, крім великого і вказівного (при цьому мізинець не сходить з рукоятки молотка). Потім пальці стискують і наносять ударі Кистьовий удар застосовують при виконанні точних робіт, легкому рубанні, зрубуванні тонких шарів металу тощо.
Наносячи ліктьовий удар (рис. 67, б), руку згинають у лікті. При замаху діють пальці руки, які розтискають і стискають, кисть (рух її вверх, а потім вниз) і передпліччя. Щоб нанести сильний удар, руку розгинають досить швидко. Цим ударом користуються при звичайному рубанні, зрубуванні шару металу середньої товщини або при прорубуванні пазів і канавок.
При плечовому ударі рука рухається в плечі. При цьому з великим замахом наносять максимальної сили удар з плеча. В цьому ударі беруть участь плече, передпліччя і кисть. Плечовим ударом користуються при знятті товстого шару металу і обробленні великих поверхонь
Закріплення вивченого:
Пояснити операцію рубання металу?
Які є кути різання?
Які інструменти використовуються для рубання?
Пригадайте як правильно тримати зубило і молоток?
Які бувають удари молотком?
Які кути встановлення зубила при рубанні в лещатах?
Матеріали для вивчення:
https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 50-64.
Пояснити операцію рубання металу?
Які є кути різання?
Які інструменти використовуються для рубання?
Пригадайте як правильно тримати зубило і молоток?
Які бувають удари молотком?
Які кути встановлення зубила при рубанні в лещатах?Матеріали для вивчення:
https://drive.google.com/file/d/1FdIzbMtZIT4dIrzfbWsZdFeriesJldb3/view
сторінки 50-64.20.09.2024
Тема уроку: Вимірювальні інструменти.
Засоби вимірювання й контролю. Під вимірюванням розуміють порівняння однойменної величини (довжини з довжиною, кута з кутом, площі з площею тощо) з величиною, що прийнята за одиницю.
Усі засоби вимірювання й контролю, які застосовуються у слюсарній справі, можна поділити на контрольно-вимірювальні інструменти та вимірювальні прилади.
До контрольно-вимірювальних інструментів належать: інструменти для контролю площинності й прямолінійності; плоскопаралельні кінцеві міри довжини (плитки); штрихові інструменти, що відтворюють будь-яке кратне або дробове значення одиниці вимірювання у межах шкали (штангенінструменти, кутоміри з ноніусом); мікрометричні інструменти, засновані на дії гвинтової пари (мікрометри, мікрометричні нутроміри та глибиноміри).
До вимірювальних приладів належать: важільно-механічні (індикатори, індикаторні нутроміри, важільні скоби, мініметри); оптико-механічні (оптиметри, інструментальні мікроскопи, проектори, інтерферометри); електричні (профілометри тощо).
Інструменти для контролю площинності та прямолінійності.
Лекальні лінійк и виготовляють трьох типів: з двобічним скосом (ЛД) завдовжки 80, ,125, 200, 320 і 500 мм; тригранні (ЛТ) завдовжки 200 і 320 мм; чотиригранні (ЛЧ) завдовжки 200, 390, 500 мм. Перевірка прямолінійності лекальними лінійками здійснюється за способом світлої щілини (на просвіт) або за способом сліду. При перевірці прямолінійності за способом світлової щілини лекальну лінійку накладають гострою кромкою на поверхню, що перевіряється, а джерело світла розміщують позаду лінійки та деталі. Наявність просвіту між лінійкою та деталлю свідчить про відхилення від прямолінійності. При достатніх навичках такий спосіб контролю дає змогу виявити просвіт від 0,003 до 0,005 мм (3...5 мкм).
При перевірці способом сліду робочим ребром лінійки про водять по чистій поверхні, що перевіряється. Якщо поверхня прямолінійна, на ній залишається суцільний слід; в іншому разі слід буде уривчастим (плямами).
Штангенінструменти поширені в машинобудуванні. їх застосовують для вимірювання зовнішніх і внутрішніх діаметрів, довжини, товщини, глибини тощо.
Штангенциркулі застосовують трьох типів—ШЦ-І, ШЦ-ІІ і ШЦ-ІІІ. їх виготовляють з різними границями вимірювання, мм: 0...125 (ШЦ-І); 0...160 (ШЦ-ІІ); 0...400 (ШЦ-ІІІ); відліки за ноніусом становлять 0,1 мм (ШЦ-1) і 0,05 мм (ШЦ-ІІ і ШЦ-ІІІ).
Штангенциркуль ШЦ-І застосовують для вимірювання зовнішніх, внутрішніх розмірів і глибини з величиною відліку за ноніусом 0,1 мм. Штангенциркуль має штангу, на якій нанесена шкала з основними міліметровими поділками. На одному кінці цієї штанги є вимірювальні губки 2 і 7, а на іншому — лінійка 6 для вимірювання глибини. По штанзі переміщується рухома рамка, 3 з губками.
Рамку у процесі вимірювання закріплюють на штанзі затискачем 4. Нижні губки 7 служать для вимірювання зовнішніх розмірів, а верхні 2—внутрішніх. На скісній, грані рамки 3 нанесена шкала 5 з дробовими поділками, яка називається ноніусом.
Ноніус служить для визначення дробової величини ціни поділки штанги, тобто для визначення часток міліметра.