Слюсарна справа 3 група

Тема уроку: Технологія шабрування.

Фарби для шабрування. Перед шабруванням виявляють нерівності поверхонь шляхом їх пофарбування. Шабрувальна фарба — це суміш машинного масла з блакиттю і рідше з суриком та ультрамарином (синька), які на відміну від блакиті погано змішуються з маслом і нечітко проглядаються на заготовці. Блакить можна замінити сажею, замішаною на суміші автолу з гасом. Фарбу подрібнюють так, щоб між пальцями не залишалося зернин. Потім її насипають у баночку і вливають туди масло. Кількість машинного масла у суміші має бути такою, щоб фарба мала консистенцію пасти, але не рідкої, бо надлишки масла розпливатимуться по контрольній плиті і перевірювана поверхня при накладанні її на плиту вся покриється фарбою.

Фарбування поверхні. Фарбу наносять на поверхню плити тампоном (рис. 321, а) з чистих льняних ганчірок, складених у кілька шарів. Зручно виконувати фарбування виготовленим з чистого полотна мішечком, в який накладають фарбу (ні в якому разі не слід класти у мішечок суху фарбу й умочати його у масло).

Мішечок і тампони в паузах між фарбуванням кладуть у чистий посуд.

Перед фарбуванням поверхню очищають від стружки і бруду волосяною щіткою, промивають, протирають чистою ганчіркою, а потім обережно накладають її на поверхню плити й повільно пересувають Для уникнення нерівномірного спрацювання плити слід використовувати всю її поверхню.

Після двох-трьох кругових рухів по плиті (рис. 321, б) деталь обережно знімають. На добре оброблені поверхні фарба лягає рівномірно (рис. 321, в), на погано підготовлені — плямами. У невеликих западинах фарба накопичуватиметься, а в місцях заглибленіших її взагалі не буде. Так виникають білі плями — найзаглибленіші місця, не покриті фарбою, темні плями — менш заглиблені місця, в яких накопичилася фарба, сірі плями — це найбільш виступаючі місця, на які фарба лягає тонким шаром.

При визначенні нерівностей на поверхнях важких деталей, які не знімаються з місця, пофарбований перевірочний інструмент — плиту (рис. 321, г) або лінійку — переміщують по контрольованих поверхнях.

Легкі деталі при шабруванні встановлюють на слюсарному верстаку, а великі й важкі — на козлах.

Прийоми шабрування. Процес шабрування полягає у поступовому знятті металу з ділянок, де є сірі плями. Правою рукою шабер тримають за рукоятку, а лівою натискують на кінець шабера. До оброблюваної поверхні шабер встановлюють під кутом 25. ..30°; різальна кромка має знаходитися на пофарбованій поверхні. Метал знімають скоблінням. Робочим ходом при шабруванні є рух вперед, тобто «від себе», а при роботі плоским шабером з відігнутим вниз кінцем — рух назад, тобто «на себе». При холостому ході шабер припіднімають.

Прийом шабрування «від себе» (а)має такі недоліки:

шабер недостатньо стійкий при робочому ході, внаслідок чого стружка неоднакова в перерізі, поверхня виходить нерівною й рваною;

у кінці кожного руху шабер залишає задирки, які доводиться знімати додатково.

Прийом шабрування «на себе» (б) розроблений Баришниковим. Шабер беруть за середню частину (стержень) обома руками (в обхват) і встановлюють лезо до оброблюваної поверхні під кутом 60. ,.75°, а не 25...30°, як при шабруванні «від себе». Верхня частина шабера, що закінчується дерев'яною рукояткою, впирається у плече працюючого. Робочий рух шабера здійснюється «на себе». При такому методі шабрування значно підвищується якість оброблюваної поверхні, бо повністю виключається «подрібнення», що часто спостерігається при шабруваині «від себе». Це пояснюється тим, що внаслідок збільшення довжини (до 450...500 мм) шабер при шабруванні «на себе» пружинить, завдяки чому лезо його плавно врізується в метал і плавно виходить із зони різання.

Переваги цього прийому шабрування:

збільшена довжина шабера дозволяє використовувати, крім рук, також і плече працюючого, шабер стає стійкішим, крім того, довгий шабер пружинить, тому різальна частина його врізується в метал і виходить з нього плавно: поверхня при цьому виходить рівнішою, без розривів і в кінці штриха не залишається задирок;

прийом шабрування «на себе» в 1,5...2 рази продуктивніший за шабрування «від себе».

    Законспектувати. Вивчити матеріал.
 Звіт про виконання завдань надсилати на поштову скриньку: Poshalov@rambler.ru

13.05.2020 р.

Тема уроку: Паяння електропаяльником

Паяння м'якими припоями поділяється на кислотне і безкислотне. При кислотному паянні як флюс використовують хлористий цинк або технічну соляну кислоту, при безкислотному — флюси, що не містять кислот: каніфоль, терпентин, стеарин, паяльну пасту тощо. Безкислотним паянням дістають чистий шов; після кислотного паяння не виключена можливість появи корозії.

Процес паяння м'якими припоями складається з підготовки виробу до паяння, підготовки паяльника, розплавлення припою, охолодження й очищення шва.

Підготовка виробу до паяння. Міцне паяне з'єднання можна дістати лише у тому разі, якщо місце паяння попередньо очищено від бруду, жирів, продуктів корозії й оксидних плівок, які сильно заважають розтіканню припою та його проникненню в шов.

Поверхню виробів перед паянням очищають, обезжирюють, травлять, промивають і сушать.

Механічне очищення поверхні виробів від іржі та окалини виконують наждачним папером, напилками, металевими щітками, шліфувальними кругами, стальним або чавунним шротом.

Хімічне обезжирювання у лужних ваннах є найпростішим та найефективнішим способом; полягає воно в обробці виробів у тонко помеленому й розведеному водою до кашкоподібного стану віденського вапна, яке пензлем наносять на виріб. Поверхню потім ретельно протирають і змивають водою:

Обезжирювання в органічних розчинниках застосовують для видалення товстого шару масла з виробів зі складними поверхнями, внутрішніми площинами й глибокими отворами. Для цього використовують ацетон, бензол, скипидар, бензин, метиловий та етиловий спирти тощо.

Хімічне травлення застосовують у тому разі, коли оксидні плівки, які є на поверхні виробу, та інші з'єднання не видаляються обезжирюванням і перешкоджають утворенню міцного з'єднання припою з металом, що паяється. Травлення здійснюють зануренням виробів у розчини сірчаної, соляної, фосфорної та інших кислот.

Очищення за допомогою ультразвуку застосовують тоді, коли інші способи не забезпечують потрібну чистоту поверхні. В ультразвукових ваннах як очисне середовище використовують органічні розчинники, лужні розчини, гарячу воду, мильний розчин тощо.

Підготовка паяльника полягає перш за все в доведенні робочої частини під кутом 30...40° й очищення від слідів окалини. Паяльник нагрівають до температури — 250...300 °С при паянні дрібних деталей і 340...400 °С при паянні великих. Необхідно слідкувати, щоб паяльник не перегрівся. Нагрівання паяльника понад 500 °С підвищує окалиноутворення й ускладнює лудіння наконечника. Ознакою перегрівання є поява зеленуватого полум'я й швидке згорання каніфолі з виділенням диму замість її плавлення. При перегріванні паяльник знімають з вогню, дають трохи прохолонути, затискують у лещатах, обпилюють плоским напилком робочий кінець дочиста з обох боків і знімають з ребер задирки.

Про нормальне нагрівання паяльника судять за легким покраснінням обушка. Якщо паяльник недостатньо нагрітий, то припій на поверхнях, що паяються, швидко остигає і перетворюється на кашоподібну масу. Таке паяння дуже неміцне. Під час тривалого паяння періодично очищають робочу частину паяльника від окалини стальною щіткою і напилком.

Нагрітий паяльник, очищають від окалини зануренням у хлорид цинку, потім набирають з прутка 1...2 краплі припою і проводять паяльником по куску нашатирю доти, поки кінець паяльника не покриється рівним шаром припою. 
Потім протравлюють місце паяння.

Паяльник накладають на місце спаювання, трохи затримують його на одному місці для прогрівання деталі, потім повільно і рівномірно переміщають по місцю спаювання. При цьому розплавлений припій стікає з паяльника і заповнює зазори шва (0,05...0,15 мм).

Для запобігання нагріванню сусідні зі швом ділянки деталі накривають мокрими ганчірками або занурюють у воду. Після охолодження паяний шов очищають, промивають, протирають сухим ганчір'ям.

Нагрітий паяльник не можна класти на стіл або верстак, бо він швидко охолоне й забрудниться, паяльник кладуть на підставку.

При масовому виготовленні деталей паяння здійснюють зануренням їх у ванну з розплавленим припоєм.

Безпека праці При паяльних роботах і лудінні слід виконувати певні вимоги безпеки. Робочі місця, призначені для виконання паяння дрібних деталей, слід обладнувати місцевими витяжними пристроями, що забезпечують безпосередньо на місці паяння швидкість руху повітря не менш як 0,6 м/с.

У приміщеннях, де виконувалися паяльні роботи, має бути помита підлога (сухе прибирання підлоги не дозволяється). Зберігання одягу у приміщеннях, де відбувається паяння, забороняється.

Безпосередньо, близько до робочих місць, призначених для виконання робіт з паяння дрібних деталей м'якими припоями, слід встановлювати: умивальник, бачок з 1 % -ним розчином оцтової кислоти для попереднього обмивання рук; легкозмивні переносні місткості для збирання паперових та бавовняних салфеток і ганчір'я. Біля вмивальника постійно мають бути мило, щітка і салфетки для витирання рук (використання рушників загального користування не дозволяється).

Підготовка металів і процес паяння пов'язані з виділенням пилу, а також шкідливих випарів кольорових металів і солей, які викликають подразнення слизової оболонки очей, ураження.шкіри й отруєння. Тому при паянні та лудінні треба дотримуватися таких правил безпеки:

робоче місце паяльщика має бути обладнане місцевою вентиляцією;

не допускається робота у загазованих приміщеннях;

після роботи і перед споживанням їжі треба ретельно вимити руки з милом;

хімікати слід засипати обережно, малими порціями, не допускаючи виникнення бризок (попадання кислоти в очі може викликати сліпоту, випари кислот також дуже шкідливі);

сірчану кислоту слід зберігати у скляних бутлях. з притертими пробками, бутлі вміщують у плетені кошики й обкладають м'якими прокладками;

користуватися можна тільки розведеною кислотою; при розведенні кислоту слід доливати у воду тонкою цівкою, безперервно помішуючи розчин (забороняється лити воду в кислоту, бо при з'єднанні води з кислотою відбувається сильна хімічна реакція з виділенням великої кількості теплоти, навіть при незначній кількості води, яка потрапляє у кислоту, вода швидко нагрівається і перетворюється на пару, що може викликати вибух);

не допускаються ручні операції (промивання, протирання виробів, розливання тощо), при яких можливе безпосереднє дотикання шкіри робітника до дихлоретану (вогненебезпечна отруйна рідина) або сумішей, що містять його;

при нагріванні паяльника слід дотримуватися загальних правил безпеки поводження з джерелами нагрівання;

при роботі з паяльною лампою треба перевірити її справність;

пальне слід наливати в лампу не більш як на 75 % місткості, забороняється доливати або наливати пальне у лампу, що не прохолола; гасову лампу треба заправляти лише гасом;

у електричного паяльника рукоятка має бути сухою і не проводити струму.

 

Дати відповіді на запитання:
1. Дати визначення процесу паяння.
2. Напишіть марки легкоплавких припоїв.
3. Які флюси використовуються для паяння легкоплавкими припоями?
 

Законспектувати. Вивчити матеріал.

 Звіт про виконання завдань надсилати на поштову скриньку: Poshalov@rambler.ru